Найбільша таємниця Кремля – це справжня його історія. Ось яка вона

Москва і Московія є продуктом державної діяльності татаро-монгольської Імперії й особистим надбанням хана Золотої Орди Менгу-Тимура.

Саме за нього вперше з'явилася Москва як поселення, зафіксована 1272 роком, тобто під час третього татаро-монгольського подушного перепису; а перший Московський улус (князівство) з'явився у складі Золотої Орди 1277 року, коли хан Менгу-Тимур вручив ярлик «на князювання» молодшому синові Олександра Невського — Данилу, який досяг на той час, за татаро-монгольськими законами, повноліття (16 років).

Москва почала заселятися племенами моксель з 1272 року. А удільне Московське князівство з'явилось у 1277 році. Саме хан Золотої Орди Менгу-Тимур. а не Юрій Долгорукий став справжнім засновником Москви і Московського улусу.

Справжні господарі — володарі і повелителі Ростовсько-Суздальських і Московського князівств із 1238 до 1357 року:

  1. Хан Батий (Саїн) — (1238– 1250)
  2. Хан Сартак — (1250– 1257)
  3. Хан Берке — (1257– 1266)
  4. Хан Менгу-Тимур — (1266– 1282)
  5. Хан Туда-Менгу — (1282– 1287)
  6. Хан Талабуга — (1287– 1290)
  7. Хан Тохта — (1291– 1312)
  8. Хан Узбек — (1312– 1342)
  9. Хан Джанібек — (1342– 1357)

Саме ці люди були прабатьками так званої російської державності. А суздальські й московські князі були у золотоординських ханів лише «хлопчиками на побігеньках».

Хани і Рюриковичі були для корінного населення землі Моксель, а згодом — Московії, зайдами. Недарма вся історія Російської держави тримається не на описі походження з татаро-фінських племен «великоросійського» народу, а на життєписі династії Рюриковичів та Романових. Тож якщо чесно слідувати цій парадоксальній логіці, то російська історія мусить починатися на батьківщині Рюриковичів, у Скандинавії.

Послухайте, про що повідав світові в першій половині XIX століття службовець А. О. Скальковський, який працював в «Управлінні Новоросійського й Бессарабського генерал-губернатора» графа М. С. Воронцова, у книзі «Історія нової Січі, або останнього Коша Запорозького».

Факти, викладені, імперія не заперечувала. Отже, погляньмо, що належало запорозьким козакам на півдні України 1576 року, та що підтвердив грамотою Стефан Баторій: «Стародавнє запорозьке містечко Самар із переправою і землями вгору по Дніпру до ріки Орел, а вниз аж до степів Ногайських і Кримських; а через Дніпро та лимани Дніпровський і Бузький, «як вічно було», до Очаківських улусів і вгору по Бугу до ріки Синюхи. Від Самарських же земель через степ до самого Дону, де ще за Прецлава Ланцкорунського (кошовий запорізьких козаків у 1500– 1515 р. — В. Б. ) козаки запорозькі свої житла мали…».

«Скіфія складається з двох частин: одна європейська, в якій живемо ми, тобто москва (жителі Московії. — В. Б. ), русичі, литва, волохи і татари європейські». Русичами 1692 року називали не жителів Московської держави, а слов'янський народ Подніпров'я й Слобожанщини, а москва (московити) навіть наприкінці XVII століття становила окрему самостійну гілку народу.

«Руссю» московитів ніхто не називав.

Ще раз нагадую: ці істини почали фіксуватися у світі з 1246 року, коли Папський посол Плано Карпіні проїхав із Європи через Київ у Сарай і Каракорум. А ось хто жив у ті часи в «Залешанській землі»: «жили тоді… Меря навколо Ростова і на озері Клещині, або Переславському; Мурома на Оці, де ця ріка впадає у Волгу; …Чудь в Естонії, на Схід до Ладозького озера; Наро- ватам, де Нарва; …Весь на Білоозері; Перму названій так губернії; …Печора на річці Печорі. Деякі із цих народів уже зникли в новітні часи…».

А «знайшов» М. М. Карамзін саме Іпатіївський звід неспроста.

Почавши писати в 1803 році «Історію держави Російської», він раптом виявив, що «знайдені» раніше «літописні зводи» не вказували рік заснування Москви. Виходила дивна картина: Москва виявлялася заснованою в період Золотої Орди, за хана Менту Тимура, і вперше потрапила в перелік міст під час татаро-монгольського перепису, вчиненого у ростовсько-суздальській землі в 1272 році. А 1277 року в ній з'явився перший удільний московський князь — молодший син Олександра Невського — Данило, якому на той час виповнилося 16 років, що було, за законами Золотої Орди, ознакою повноліття і давало право одержати «ярлик» на князювання.

М. М. Карамзін, який писав оду Московії, вжахнувся: Москва й Московія, що сколотила державу, чітко демонстрували своє татаро-монгольське походження. Він терміново кинувся «шукати» новий звід і, звичайно, «знайшов» — він не міг не знайти, — так званий Іпатіївський літописний звід, де вперше зазначений час заснування Москви в період до Батиєвої навали — 1147 рік.

"Володимир Білінський Країна Моксель, або Московія (уривок)